клепати

КЛЕПА́ТИ, клепа́ю, клепа́єш і кле́плю́, кле́плеш; мн. кле́плють; наказ. сп. клепа́й і клепли́; недок.

1. що. Вирівнювати й загострювати лезо коси, ножа і т. ін., б'ючи по ньому молотком.

[Конон:] Хіба ніколи не бачили, як косу клепають? (М. Кропивницький);

Коси вони вже собі придбали, придбали й бабку коси клепати... (Остап Вишня);

На другий день уранці Тимко клепав косу, збираючись на жнива (Григорій Тютюнник);

Коваль кує, не втомиться клепати – мечі, голки, зубила і лопати, цвяхи, ножі, сокири і серпи – на все Пониззя і на всі степи (Л. Костенко);

* У порівн. Хвилі цвіту кучеряво вкривали зелені кущі, ввечері на цих бузках несамовитіли солов'ї, лящали, плакали й дзвонили, наче коси клепали (Валерій Шевчук).

2. що і без прям. дод. З'єднувати металеві частини чого-небудь заклепками.

Хлопці і під той вітер клепали, рятуючи свою споруду, брали болтами, зв'язували міцніше (О. Гончар);

Радий-радісінький порався він біля чудної машини: цілий рік удвох з помічником клепав її та виклепував (М. Дашкієв);

Хлопці по майстернях: кують, столярують, відра клепають (Ю. Збанацький);

Клепальник 3-го розряду клепає складні та відповідальні деталі заклепками з кольорових металів у важкодоступних та незручних місцях (з мови документів).

3. що і без прям. дод., розм. Те саме, що кува́ти¹ 1.

[Мартин:] Гей, куме, пам'ятай приказку: “Коваль клепле, доки тепле!” (М. Кропивницький);

А в тій кузні коваль клепле (І. Франко);

* Образно. Треба клепати залізо, поки воно ще гаряче, поки народний запал не остиг (А. Чайковський);

– Чого ти так завзято хотів її випхати за якогось убогого чоловіка? Щоби клепала біду, як клепле її батько? (О. Назарук);

// Вдаряючи молотком, виготовляти або лагодити що-небудь із металу.

Артем послухав це мовчки й знов став клепати – рогача Орисі справляв (А. Головко);

Неподалік на платформах весь час клепають, клепають, і вже в голові гуде від сталевого того клепання (О. Гончар);

Устромить в жар товсту негнучку дротину, розпече так, що вона аж біла зробиться, і клепає молотком до обуха (Григір Тютюнник).

4. на кого і без дод., перен., розм. Зводити наклеп на кого-небудь.

Не без ворогів було й в діда Євмена, та нема в світі такої людини, щоб на неї пси не брехали, а люди не клепали! (О. Кониський);

Вернеться Чіпка додому, стане йому Явдоха викладати, на Мотрю клепати (Панас Мирний);

[Забрамський:] Замість радіти успіхові товариша.., йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (І. Кочерга).

◇ (1) Клепа́ти язико́м (язика́ми) – вести пусті, несерйозні, беззмістовні розмови; говорити все, про що думається.

Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (Номис);

– Мене тутечки в Києві усякі старосвітські лисини .. вже обсудили, оббрехали, бо ти сам знаєш добре, що їм в Києві нема ж про що язиком в салонах клепать (І. Нечуй-Левицький);

Чимало жінок з дітьми посідало тут [коло волості] таки поблизу, лузали насіння та клепали язиками (Б. Грінченко).