клепати

КЛЕПА́ТИ, клепа́ю, клепа́єш і кле́плю, кле́плеш; мн. кле́плють; недок.

1. перех. Вирівнювати й загострювати лезо коси, ножа тощо, б’ючи по ньому молотком.

[Конон:] Хіба ніколи не бачили, як косу клепають? (Кроп., II 1958, 432);

Коси вони вже собі придбали, придбали й бабку коси клепати… (Вишня, День.., 1950, 52);

Косар на луці коси дзвінко клепле (Рильський, Поеми, 1957, 5).

2. перех. і без додатка. З’єднувати металеві частини чого-небудь заклепками.

Хлопці і під той вітер клепали, рятуючи свою споруду, брали болтами, зв’язували міцніше (Гончар, Тронка, 1963, 91);

Слід звернути увагу учнів на велику економічність зварювання порівняно з клепанням (не треба свердлити отвори, виготовляти заклепки, клепати) (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 181);

// З’єднувати металеві частини чого-небудь, загинаючи краї та сплющуючи їх.

Хлопці по майстернях: кують, столярують, відра клепають (Збан., Єдина, 1959, 321).

3. перех. і без додатка, розм. Те саме, що кува́ти¹ 1.

[Мартин:] Гей, куме, пам’ятай приказку: «Коваль клепле, доки тепле!» (Кроп., І, 1958, 453);

А в тій кузні коваль клепле (Фр., XI, 1952, 176);

// Вдаряючи молотком, виготовляти або лагодити що-небудь із металу.

Артем послухає це мовчки й знов став клепати — рогача Орисі справляв (Головко, II, 1957, 363);

Неподалік на платформах весь час клепають, клепають, і вже в голові гуде від сталевого того клепання (Гончар, II, 1959, 108).

4. неперех., перен., розм. Зводити наклеп на кого-небудь.

Вернеться Чіпка додому, стане йому Явдоха викладати, на Мотрю клепати (Мирний, І, 1949, 397);

[Забрамський:] Замість радіти успіхові товариша.., йому заважають працювати, лихословлять, плетуть, клеплють (Коч., II, 1956, 89).

◊ Клепа́ти язико́м, ірон.— говорити дурниці; базікати.

Язиком що хоч клепай, а руки при собі тримай (Номис, 1864, № 3810);

Чимало жінок з дітьми посідало тут таки поблизу, лузали насіння та клепали язиками (Гр., II, 1963, 152).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

клепати

Значення в інших словниках