клепка

КЛЕ́ПКА, и, ж.

Кожна з опуклих дощечок, з яких складається бочка, діжка і т. ін.

Ой у полі озеречко, Там плавало відеречко, Соснові клепки, а дубове денце (з народної пісні);

Самий, Один-однісінький, бувало, Сидить собі у бур'яні Та клепку теше (Т. Шевченко);

На подвір'ї стояла чиясь стара бочка, я позбивав обручі і вийняв дві клепки (Л. Смілянський);

Щойно привезена бочка, ще з слідами підвальної вологи на клепках і днищі, ще вся холодна, така дивно холодна серед розпеченості серпневого дня (П. Загребельний);

Бачив бондаря, що стругав клепки для бочок та цебрів, а потім збивав ті клепки, стягуючи обручами (Валерій Шевчук);

* Образно. Щось таки зрушилось у його розтовченому лобі, можливо, звідти вилетіла остання клепка (В. Шкляр).

◇ (1) Без [тре́тьої (сьо́мої)] кле́пки [в голові́ (в ті́м'ї)] <�Без кле́пок [у голові́ (в ті́м'ї)]>, зневажл. – про дурного, розумово обмеженого або недоумкуватого.

– Він став якийсь, мов без сьомої клепки у тім'ї, змарнів геть (П. Козланюк);

– Хто б подумав: Гриня і в академію! – кинула одна з конторниць, а чабан Бунтій .. мовив неголосно: – Нема таких академій, щоб набирали без клепок (О. Гончар);

Вставля́ти / вста́вити [деся́ту] кле́пку (кле́пки́) див. вставля́ти¹;

Ма́ти [всі] кле́пки́ в голові́ див. ма́ти²;

Нема́ (нема́є, не було́, не вистача́є, браку́є і т. ін.) [одніє́ї (тре́тьої, деся́тої і т. ін.)] кле́пки у голові́ див. нема́;

Позбу́тися кле́пки див. позбува́тися¹.