клонитися

КЛОНИ́ТИСЯ, оню́ся, о́нишся, недок.

1. Те саме, що нагина́тися; нахилятися (у 1 знач.), схилятися (у 1 знач.).

Тілько купка огняних мальв .. клонилася на тин під вогкий легіт ночі (К. Гриневичева);

Клонилась мати при дорозі, Простягши руку в далечінь (М. Рильський);

Квіти білі на південнім схилі Клоняться, стебло прив'яле гнуть (П. Дорошко);

// на кого – що, до кого – чого. Схиляючись головою, обличчям, притулятися до кого-, чого-небудь.

Червоне лице його .. роздалося ушир, полилося потом, голова дальше і дальше важчала, клонилася на груди (Панас Мирний);

// кому, чому і перед ким – чим, перен. Коритися, підкорятися.

Та хоч і як ти мучився в неволі, Хоч і якого лиха зазнавав, – Ти не коривсь і не клонивсь недолі, Не зневірявсь у боротьбі ніколи, Ні разу зброї з рук не випускав! (І. Вирган);

// перед ким – чим, кому – чому, перен. Схиляючись, виявляти шану, повагу до кого-, чого-небудь, подяку за щось.

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі (Леся Українка);

– Інший .. тільки клонився б тому Яворницькому за його невсипущу працю... (О. Гончар);

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що перед вами, судді, не клонюся (В. Стус).

2. на що, до чого, перен. Наближатися, підходити до певної межі (просторової або часової).

День клонився на вечір (Панас Мирний);

Короткий зимовий день до заходу клонився (Б. Лепкий);

У кущах лежав молодий парубок .. Голову мав криту сорочкою .. і все тіло виставив на сонце, що вже клонилось до заходу (В. Гжицький).

3. до чого, перен. Набувати певного напрямку, спрямовуватися до чогось (про розмову, дії, вчинки і т. ін.).

Деякі поговірки клонилися навіть до того, що Солецькі дуже хотіли собі доктора на зятя (Н. Кобринська).