клюкнути

КЛЮ́КНУТИ, ну, неш, док.

1. що, розм. Однокр. до клю́кати 1; дзьобнути.

Курча ще декілька разів клюкнуло пшона і чимдуж побігло за квочкою (із журн.);

* Образно. Та раптом думка, наче птиця, клюкнула її в голову, .. засвітила у Коропа одну мисль: використати циркуль! (Г. Косинка).

2. що і без прям. дод., перен., фам. Однокр. до клю́кати 2; випити спиртного; напиватися (у 2 знач.).

Еней оставив із носатку Було горілки про запас, Но клюкнув добре по порядку (І. Котляревський);

Гості сиділи за трапезою не мовчки: балакали таки й геть-то голосненько..; інші аж реготали: клюкнули вже зранку добре (П. Куліш);

[Денис:] Ти і зараз вже клюкнув? (М. Кропивницький);

– Сідайте, підвезу. Десь добре клюкнули? – безцеремонно поспитав він i стьобнув батогом коняку (Г. Косинка);

– Може, клюкнем по рюмочці? Га? За кумпанію! (О. Бердник).