клянчити
КЛЯ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., що, зневажл.
Настирливо й жалібно просити, випрошувати що-небудь у когось; канючити.
Вони все розуміють самі: живуть у ледь дихаючому будинку, в ньому в хурделицю вітри буйні гуляють, гроші на харчування доводиться клянчити, у деяких взуття нема порядного (Б. Левін);
Навіть у дитинстві Сашко був серйозним, ніколи нічого не клянчив у батьків, не вередував (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- клянчити — див. просити Словник синонімів Вусика
- клянчити — Канючити, виканючувати, виканючити, повиканючувати, наканючувати, наканючити, понаканючувати, поканючувати, поканючити, сканючувати, сканючити, посканючувати, уканючувати, уканючити, повканючувати, миркати, вимиркувати, вимиркати, повимиркувати... Словник чужослів Павло Штепа