1. Словник української мови у 20 томах

кнурячий

КНУРЯ́ЧИЙ, а, е.

Прикм. до кнур.

Кислою овчиною пахло, i наче якимось звiриним хутром i прогiрклим салом кнурячої мездри [міздрі]! (Ю. Логвин);

Із хліва чулося кнуряче рохкання (із журн.);

Усю городину було перетоптано кнурячими копитами, перерито й геть зіпсовано (з газ.);

// Такий, як у кнура.

З-під густих брів зловіщо поблискували кнурячі очиці (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кнурячий — кнуря́чий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. кнурячий — -а, -е. Прикм. до кнур. Кнуряча щетина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кнурячий — (-а, -е) жрм; зневажл. Прикм. до кнур. Кнуряча звичка. Словник жарґонної лексики української мови
  4. кнурячий — Кнуря́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. кнурячий — КНУРЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до кнур. Кнуряча щетина. Словник української мови в 11 томах
  6. кнурячий — Кнуря́чий, -а, -е Принадлежащій, свойственный борову. Волосся жорстке, як кнуряча щетина. Стор. МПр. 129. Словник української мови Грінченка