1. Словник української мови у 20 томах

кобилина

КОБИ́ЛИНА, и, ж., розм.

Те саме, що кобиля́тина; конина.

– Ікавко-ікавко, де була? – У Києві. – Що їла? – Кобилину. – Де діла? – Покинула (народний жарт);

На місці гуків, прокльонів і стогонів запанувала насмішкувато-реготлива мова хлопів .. – Гей, вилазь, пане Потоцький! .. Велимо тебе до хана віддати, щоб навчили тебе кримці-ногаї сирої кобилини жувати!.. (Р. Іванченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кобилина — -и, ж., розм. Те саме, що кобилятина; конина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. кобилина — КОБИ́ЛИНА, и, ж., розм. Те саме, що кобиля́тина; конина. — Ікавко-ікавко, де була?— У Києві. — Що їла? — Кобилину. — Де діла? — Покинула (Номис, 1864, № 13390). Словник української мови в 11 томах
  3. кобилина — Коби́лина, -ни ж. Конина, кобылье мясо. Ікавко-ікавко, де була? — У Київі. — Що їла? — Кобилину. — Де діла? — Покинула. Ном. № 13390. Словник української мови Грінченка