1. Словник української мови у 20 томах

кобильчина

КОБИЛЬЧИ́НА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1.

Аж ось мчить з гори віз. Кобильчина летить галопом (Остап Вишня);

Йонька вивів із хлівця кобильчину, що за тиждень від добрих мірок вівса поправилася так, аж на ній лискотіла шерсть і тверде тіло вигравало попід шкірою (Григорій Тютюнник);

Заїхав того дня агроном із сусіднього радгоспу. Верхи на кобильчині пузатій, у брилі сомбреро, схожий на ковбоя із прерій, неголений, у рудій щетині (О. Гончар).

2. розм. Погана, худа й малосила кобила (у 1 знач.).

Маленька, миршавенька кобильчина з довгими ковтунами шерсті плентається повільно (М. Івченко);

Біля воза під вікном сухоребра кобильчина (А. Головко);

Мессер Форезе поїхав оглянути свій маєток і вже вертався звідти верхи на плохенькій кобильчині, коли зустрів Джотта, який теж побував у своїх володіннях і брався назад до Флоренції (М. Лукаш, пер. з тв. Дж. Боккаччо).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кобильчина — див. кінь Словник синонімів Вусика
  2. кобильчина — Кобильчи́на, -ни, -ні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  3. кобильчина — КОБИЛЬЧИ́НА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Аж ось мчить з гори віз. Кобильчина летить галопом (Вишня, II, 1956, 150); Йонька вивів із хлівця кобильчину, що за тиждень від добрих мірок вівса поправилася так... Словник української мови в 11 томах
  4. кобильчина — Кобильчи́на, -ни ж. Плоховатая кобыла. Словник української мови Грінченка