1. Словник української мови у 20 томах

ковалик

КОВА́ЛИК, а, ч.

1. Пестл. до кова́ль.

[Відьма:] Скував ковалик голосочок. Ну, нестемітно [нестеменно] ж як дзвіночок!.. (М. Кропивницький);

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля: – Ковалю-ковалику, скуй голосок, такий, як у матінки [Телесика] (П. Тичина);

Старий сусіда, який куняв там і не помітив спершу Людоти, тепер схопився, мов ужалений змією, й замахав на нього руками: – Тікай, ковалику! (І. Білик).

2. Жук родини коваликових, який, перевертаючись зі спинки на черевце, видає характерний тріскотливий звук.

Мов маленькі, випадкові кулі, дзенькають над хлібами мідно-зеленаві ковалики (Ю. Збанацький);

Ковалики мають подовжене тіло, малу голову (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Ковалик — Кова́лик прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  2. ковалик — -а, ч. 1》 Зменш.-пестл. до коваль. 2》 Жук, який, перевертаючись зі спинки на черевце, видає характерний тріскотливий звук. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ковалик — КОВА́ЛИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до кова́ль. [Відьма:] Скував ковалик голосочок. Ну, нестемітно ж як дзвіночок!.. (Кроп., IV, 1959, 119); Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля: — Ковалю-ковалику, скуй голосок, такий, як у матінки (Тич. Словник української мови в 11 томах
  4. ковалик — Ковалик, -ка м. ум. отъ коваль. Словник української мови Грінченка