ковальський

КОВА́ЛЬСЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до кова́ль.

Шануйте залізо, шануйте вогонь, Те горно, яке об'єднало І мудрість ковальських сивіючих скронь, І юних поривів кресало (М. Нагнибіда);

// Такий, як у коваля, власт. йому.

Головою він відбив двох нападників і, сидячи посеред вулиці, виставив уперед свої могутні ковальські руки (В. Чемерис);

Очі у Савченка не лише ковальські, а ще й снайперські (з газ.).

2. Стос. до ковальства.

Кузьма привчає хлопця до ковальської справи (К. Гордієнко);

– В ковальський цех ідете. У нас на заводі в ковальський ми відбираємо людей особливої проби, ледащо в нас довго не втримається (О. Гончар);

// Признач. для кування, застосовуваний у кузні.

Сопів ковальський міх, тріскотіло вугілля, а коваль старий ще віхтиком покропив його водою (А. Головко);

Заходило сонце.., його вже давно не було видно, але про те, що воно є, засвідчувало червоногаряче проміння, яке обливало баню дзвіниці, – вона жаріла, мовби розпечена в ковальському горні (С. Тельнюк);

Коли він ішов у ковальському фартусі і ніс на свята цеховий знак, і в церкві, коли співав у хорі, я бачила його. Знала-бо, що він моя доля (Валерій Шевчук);

* У порівн. Серце вистукувало ковальським молотом (Р. Андріяшик);

// Виготовлений куванням.

Довго говорили про серпи та коси, хто де і коли купив, як купив і що купив, згадували старі ковальські серпи, які то вони були добрі (У. Самчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

ковальський

Значення в інших словниках