ковзнути

КОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

Однокр. до ко́взати.

Рушниця, яку Шелемеха поклав на льоду біля себе, несподівано ковзнула й покотилася в ополонку (М. Трублаїні);

Частина стіни ковзнула вниз, і на ній опинився складний прилад, що висунувся з ніші в стіні (В. Владко);

Червоне світло сягнуло Волги і раптом ковзнуло по холодній поверхні великої ріки (В. Собко);

Якась дивна, загадкова усмішка ковзнула непомітно при цих словах по обличчю агронома (О. Донченко);

– Ви де навчаєтесь, молодий чоловіче? – світлі очі, в яких не було нічого, крім порожнечі, ковзнули по Василеві (А. Дімаров);

// Злегка доторкнутися до чого-небудь, зачепити щось під час лету (про м'яч, осколок і т. ін.).

Воротар стрибнув, але сильно пробитий м'яч ковзнув по його долонях і затріпотів у сітці (Л. Дмитерко).

◇ Ко́взати (ко́взатися) / ковзну́ти по́глядом (очи́ма, о́ком) див. ко́взати;

(1) Ті́нню (ті́нями) ковзну́ти – швидко і непомітно пройти, проникнути куди-небудь.

Тихенько підвівся Звенигора і тінню ковзнув до куща, де спали дівчата (В. Малик);

Інна пришвидшила ходу і тінню ковзнула повз сад за дротяною сіткою (В. Дрозд);

Ввзявшись за руки, тінями ковзнули [Ігор і Лариса] геть звідси (А. Кокотюха).