ковзнути
КО́ВЗАТИ (рухатися, посуватися по гладкій, слизькій поверхні), КО́ВЗАТИСЯ, СКО́ВЗАТИ, СКО́ВЗАТИСЯ, СО́ВГАТИ розм.; ПОВЗТИ́ розм. (повільно). — Док.: ковзну́ти, ковзну́тися, сковзну́ти, сковзну́тися, совгну́ти. Він зупинився, сторожко роззираючись, підбіг до чорного дуба і, ковзаючи хромовими чобітками по стовбуру, спритно, мов кішка, видрався вгору (Григорій Тютюнник); Жовніри, ковзаючись, підпирались мушкетами і списами, лізли на схили неприступної гори (Я. Качура); Які знайомі ці східці! Скільки разів його долоні сковзали по цих поручнях!.. (Д. Ткач); Великі каміння перетинали йому дорогу. Він їх обходив, сковзаючись раз у раз на слизькім мху (М. Коцюбинський); Канушевич.. повільно і важко дряпається вгору. Та ноги раз у раз повзуть назад по сковзких схилах гори (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- ковзнути — [ II, 15] (з нім. арґот. kobsen, kiebesen «відрубувати голову», Kobis, Kiebes «голова», дослівно «головка капусти») «вдарити» [ОГ] Словник з творів Івана Франка
- ковзнути — ковзну́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- ковзнути — -ну, -неш, док. Однокр. до ковзати. || Злегка доторкнутися до чого-небудь, зачепити щось під час лету (про м'яч, осколок і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- ковзнути — КОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до ко́взати. Рушниця, яку Шелемеха поклав на льоду біля себе, несподівано ковзнула й покотилася в ополонку (М. Трублаїні); Частина стіни ковзнула вниз, і на ній опинився складний прилад, що висунувся з ніші в стіні (В. Словник української мови у 20 томах
- ковзнути — ко́взати / ковзну́ти по́глядом (очи́ма) по кому—чому. Дивитися, поглядати на кого-, що-небудь. “Одначе обжився ти тут”,— подумав Микита, ковзаючи поглядом по цілих горах награбованого майна (Григорій Тютюнник)... Фразеологічний словник української мови
- ковзнути — КОВЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до ко́взати. Рушниця, яку Шелемеха поклав на льоду біля себе, несподівано ковзнула й покотилася в ополонку (Трубл. Словник української мови в 11 томах