ковил
КОВИ́Л, у́, ч., діал.
Ковила.
Дзеркальна річка потьмарилася й узялася крутою зибінню, а ковил припав до землі.., і здавалося, що його сиве волосся розчісує невидимий гребінець (З. Тулуб);
Іще туман стоїть над полем, Шумить ковил на вітерці (Я. Шпорта);
Степ нам насниться і лови пташині. В кожного сокіл сидить на плечі гострозорий, тихне ковил, вистеляється обрій (П. Мовчан);
Кінь піднявся дибки, і Чіпка впав у ковил (Д. Білий).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ковил — кови́л іменник чоловічого роду діал. Орфографічний словник української мови
- ковил — -у, ч., діал. Ковила. Великий тлумачний словник сучасної мови
- ковил — КОВИЛА́ (трав'яниста степова рослина з вузькими листками), КОВИ́Л діал., КІ́ЙЛО діал.; ТИ́РСА (волосиста). Вперше відкривається тут Марисі флора степова, натрапиш тут навіть на кущик тирси-ковили, що про неї раніше Марися тільки читала (О. Словник синонімів української мови
- ковил — КОВИ́Л, у, ч., діал. Ковила. Повік не забудемо світлих могил! Дорогу до них не покриє ковил! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 132). Словник української мови в 11 томах