ковчежець
КОВЧЕ́ЖЕЦЬ, жця, ч.
У християнстві – оздоблена посудина для перенесення потрібних для причащання предметів; дароносиця.
Навалював [Золоторукий] на столик коло Ярославових ніг цілі гори золотих і срібних прикрас, посуду, іконок, хрестів, ковчежців (П. Загребельний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- ковчежець — Те саме, що дароносиця Словник церковно-обрядової термінології