козеня

КОЗЕНЯ́, я́ти, с.

1. Маля кози (у 1 знач.).

Коло хатини Коза пасеться; а дитина І невеличке козеня У сінях граються (Т. Шевченко);

На веранді .. окотилася коза Білявка. Вона вродила трьох козенят – і всі кізочки (І. Багряний);

Весело підплигуючи, бігли козенята (А. Шиян);

Один з козаків .. тримав на руках маленьке тонконоге козеня, покрите гладенькою, як оксамит, каштанового кольору шерстю, з білими блискучими рогами (В. Чемерис);

* У порівн. Стрибав, як молоде козеня (Г. Хоткевич);

Він хотів щось сказати, але не зміг, а тільки промекав, як козеня: – М-меее!.. (В. Нестайко).

2. перен., розм. Про жваву, рухливу дитину.

Це дівча, це козеня, бо ж очі й стрибки козині, скакнула і в одну мить усе розвалила, показавши, що життя розуміють якось по-інакшому, якось далеко простіше і разом з тим далеко глибше й правдивіше (М. Івченко);

// рідко. Уживається як лагідне звертання до дитини.

– От що, козенята, – звернувся до них [хлопців] лагідно Никифор. – Біжіть щодуху до нашої хати, попередьте, хто є там, щоб не перелякалися нашої техніки (Микита Чернявський).