кокон

КО́КОН, а, ч.

1. Захисна щільна оболонка з тонких волокон, якою обкутує себе гусениця, переходячи в стадію лялечки.

Лише .. двом із них пощастило побачити на власні очі черв'яка, котрий пожирає листя шовковиці й пряде кокон, що стає згодом шовком-сирцем (Д. Міщенко);

Деякі личинки перед перетворенням на лялечку обсновують себе коконами й у них заляльковуються (з наук. літ.);

Окрім комах (метеликів, деяких мурашок, жуків), кокони плетуть також павуки (з навч. літ.);

* Образно. Огорне тишею, обпеленає снігом, до нитки сивої прив'яже – хилитайсь. Допоки кокона дощу ласкавий ніготь не доторкнеться лагідно до нас (П. Мовчан);

* У порівн. – Я обожнювала цю гру – загортатись у фіранки й спостерігати за тим, що відбувається у кімнаті. Здавалося, що я ніби в коконі і мене ніхто не бачить... (І. Роздобудько).

2. Захисна оболонка ззовні кого-, чого-небудь.

Бинт лягав нерівно і рідко .. Врешті рука моя стала нагадувати величезну поруділу балабуху, потворний кокон з кінчиками непорушних, посинілих пальців (А. Дімаров);

Ночі холодніші. Тіло ніби ціпеніє, зменшується, хочеться згорнутися в кокон і спати, спати (А. Дністровий).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кокон — ко́кон іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. кокон — -а, ч. Щільна оболонка з тонких волокон, яку робить гусениця перед перетворенням у лялечку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кокон — Завитка Словник чужослів Павло Штепа
  4. кокон — ко́кон (франц. cocon) 1. Утвір з виділень шкірних залоз, куди відкладають яйця деякі черви. 2. Чохол з нитки, що її виробляють спеціальні залози у комах; захищає личинку. К. шовковичного шовкопряда є сировиною для одержання природного шовку. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. кокон — Захисна оболонка лялечок більшості комах (метеликів, деяких мурашок і жуків); захищає та живить молодняк; у шовкопрядінні осн. сировина. Універсальний словник-енциклопедія
  6. кокон — Ко́кон, -кона; ко́кони, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. кокон — КО́КОН, а, ч. Щільна оболонка з тонких волокон, яку робить гусениця перед перетворенням у лялечку. Деякі личинки перед перетворенням на лялечку обсновують себе коконами й у них заляльковуються (Шкідн. поля.. Словник української мови в 11 томах