колимага
КОЛИМА́ГА, и, ж.
1. іст. Старовинний важкий закритий чотириколісний екіпаж.
Запряженi, навантаженi всяким добром колимаги, якi стояли серед двору, свiдчили, що вiн збирався їхати зовсiм в iнший бiк (С. Скляренко);
Перекопати битий шлях, який сотні років вкочували, трамбували колесами мільйони всяких різних возів, колимаг, дормезів та інших засобів пересування, – ой, нелегка справа (В. Нестайко);
Гетьман подав знак вкочувати екіпаж, вантажити добро. Короля ізнов внесли в гетьманську колимагу (Г. Колісник).
2. ірон. Взагалі громіздкий, важкий, незграбний або в аварійному стані транспортний засіб.
Я завважила, що мене вже не дратував не лише чоловічий дух, а й бензиново-мастильний сморід, що густо сходив од його полатаної колимаги (В. Шкляр);
На вулиці нас чекає на старенькому чорному “опелі” Вася Булавка. Деколи цю колимагу він бере у свого швагра (А. Дністровий).
Значення в інших словниках
- колимага — колима́га іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- колимага — -и, ж. Старовинний закритий чотириколісний екіпаж. || ірон. Взагалі громіздкий, важкий і незграбний екіпаж. Великий тлумачний словник сучасної мови
- колимага — див. карета Словник чужослів Павло Штепа
- колимага — (-и) ж. 1. крим. Ручний возик. ЯБМ, 1, 449. 2. мол.; авто; жарт.-ірон. Машина, переважно не дуже нова. Андрій знову обійшов свою колимагу: "Жигулі" вліпились не в жарт. (А. Дімаров, Містечкові історії); Така колимага далеко не довезе (Запис 2001 р.). ПСУМС, 35. Словник жарґонної лексики української мови
- колимага — КОЛИМА́ГА, и, ж. Старовинний закритий чотириколісний екіпаж. // ірон. Взагалі громіздкий, важкий і незграбний екіпаж. В Рахові ми вже вийшли з нашої колимаги як друзі й супутники (Томч., Готель.., 1960, 8). Словник української мови в 11 томах