колихати

КОЛИХА́ТИ, колишу́, коли́шеш і рідко колиха́ю, колиха́єш; наказ. сп. колиши́; недок.

1. що і без прям. дод. Злегка гойдати, хитати що-небудь із боку в бік або зверху вниз (перев. гнучке, висяче і т. ін.).

Вітер тирсу колихає, З дерезою гомонить (Я. Щоголів);

Сон увірвавсь Кончакові, Буря колише намет (М. Рильський);

Вітер колише трави шовкові, ніч кругом... (П. Тичина);

Море було чомусь неспокійне. Воно тривожно дихало, глухо стогнало, легко колишучи невелике суденце на своїх могутніх грудях (В. Малик);

// що і без прям. дод. Злегка погойдувати полум'я свічки, гасової лампи і т. ін.

Свіже повітря рвалось у мою кімнату й колихало вогненний язичок моєї лампадки (М. Хвильовий);

Так довго свічку колихало вологим зимним опахалом, і тіні здовкруги зітхали, і пурхали зозулі з віт (В. Стус);

// кого і без прям. дод. Гойдати (дитину) перев. у колисці, заспокоюючи і присипляючи.

Вичуняла Катерина, Одсуне кватирку, Поглядає на улицю, Колише дитинку (Т. Шевченко);

З колиски матуся очей не зривала; Колишучи, журно пісеньку співала (П. Грабовський);

Дівчина присіла на лавці поряд з молодою білявою жінкою, котра колихала на руках дитя, яке солодко спало (О. Бердник);

* Образно. Музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює (І. Нечуй-Левицький);

Опівночі Лоскотон, Коли всіх колише сон, Йшов собі в бідняцькі хати Їхніх діток розважати (В. Симоненко).

2. чим. Гойдати, здійснювати коливальні рухи чим-небудь.

– Гарно було! – зітхав, колихаючи головою, найстарший із селян. – Ще й як гарно було, хоч життя не раз висіло на волосочку (Б. Лепкий);

Конячка ледь котила воза.., часто спинялась, важко дихала, швидко колихаючи запалими боками (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me