1. Словник української мови в 11 томах

колихати

КОЛИХА́ТИ, колишу́, коли́шеш і рідко колиха́ю, колиха́єш; наказ. сп. колиши́; недок.

1. перех. і без додатка. Злегка гойдати що-небудь гнучке, висяче і т. ін.

Вітер тирсу колихає, З дерезою гомонить (Щог., Поезії, 1958, 252);

Вітер колише трави шовкові, ніч кругом… (Тич., До молоді.., 1959, 3);

Сон увірвавсь Кончакові, Буря колише намет (Рильський, II, 1960, 156);

// Гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи.

Вичуняла Катерина, Одсуне кватирку, Поглядає на улицю. Колише дитинку (Шевч., І, 1963, 24);

З колиски матуся очей не зривала; Колишучи, журно пісеньку співала (Граб., І, 1959, 288);

— Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Тют., Вир, 1964, 380);

*Образно. Музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 302).

2. чим, неперех. Гойдати чим-небудь гнучким, висячим і т. ін.

Вітер шумів і колихав верхами ялиць, скриплячи проразливо сухими гіллями (Фр., V, 1951, 87);

Конячка ледь котила воза…часто спинялась, важко дихала, швидко колихаючи запалими боками (Збан., Сеспель, 1961,19).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. колихати — (щось висяче рухати в різні боки) колисати, коливати, (дитину) гойдати. Словник синонімів Полюги
  2. колихати — колиха́ти дієслово недоконаного виду форми 'колихаю', 'колихаєш',... вживаються рідко Орфографічний словник української мови
  3. колихати — див. КОЛИСАТИ. Словник синонімів Караванського
  4. колихати — I (дитину), вихати, вигойдувати, виколихувати, гойдати, заколихувати, колисати, люлята, пригойдувати, приколихувати, розгойдувати, розколихувати II див. хитати Словник синонімів Вусика
  5. колихати — колишу, колишеш і рідко колихаю, колихаєш; наказ. сп. колиши; недок. 1》 перех. і без додатка.Злегка гойдати що-небудь гнучке, висяче і т. ін. || Гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи. 2》 чим, неперех. Гойдати чим-небудь гнучким, висячим і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. колихати — КОЛИХА́ТИ, колишу́, коли́шеш і рідко колиха́ю, колиха́єш; наказ. сп. колиши́; недок. 1. що і без прям. дод. Злегка гойдати, хитати що-небудь із боку в бік або зверху вниз (перев. гнучке, висяче і т. ін.). Вітер тирсу колихає, З дерезою гомонить (Я. Словник української мови у 20 томах
  7. колихати — Нудьгу годую, журбу сповиваю, а сум колишу. Приказка бідного. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. колихати — КОЛИХА́ТИ (злегка ворушити щось гнучке, висяче тощо), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, МЕТЛЯ́ТИ (МЕТЕЛЯ́ТИ), МАТЛЯ́ТИ (МОТЛЯ́ТИ) розм., ШЕЛЕВІ́ТИ діал., ФА́ЯТИ діал. Словник синонімів української мови
  9. колихати — Колиха́ти, -лишу́, -ли́шеш, -ли́шуть і -лиха́ю, -ха́єш, -ха́ють Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. колихати — Колиха́ти, -шу́, -шеш, одн. в. колихнути, -хну, -неш гл. 1) Качать, качнуть, колебать. Як тії струни колихнеш. Руд. 2) = колисати 2. Прийшлося тещі зятнії діти колихати. Ном. № 4910. Там я буду ночувати, дитиночку колихати. Мет. 8) Качать на качеляхъ. Словник української мови Грінченка