колоновожатий

КОЛОНОВОЖА́ТИЙ, ого, ч.

1. Той, хто веде колону (у 2 знач.), йде на чолі колони.

Для кращого керування колоною з числа офіцерів виділяють колоновожатого і того, хто замикає колону (із журн.).

2. Молодший чин у російській армії XVIII – початку XIX ст.; офіцер, що йшов попереду колони війська.

Для підготовки колоновожатих (юнкерів, які готувалися в офіцери Генерального штабу) було засновано Московське (пізніше Санкт-Петербурзьке) військове училище (з наук. літ.);

Більшість колоновожатих зараховувалося на службу у віці від 16 до 18 років (із журн.).