колун
КОЛУ́Н, а́, ч.
Важка, з тупим клиноподібним лезом сокира для розколювання колод, корчів і т. ін.
Дядько Микола смачно навпіл розколює березові і грабові кряжі. Робить це він так: підійме над головою колуна, замахнеться, скаже “гех” – і дерево розвалюється надвоє (М. Стельмах);
Ожигов величезним колуном рубав дрова, що їх Краніхфельд носив до повітки (М. Сиротюк);
Двоє тупцяли біля колоди – рубали дрова, загнали у в'язовий окоренок по саме топорище колун і тепер не могли його витягти (Ю. Мушкетик);
* Образно. Пасмуги світання кололи небо колуном (В. Стус).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- колун — колу́н іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- колун — -а, ч. Важка, з тупим клиноподібним лезом сокира для розколювання колод і дров. Великий тлумачний словник сучасної мови
- колун — СОКИ́РА (знаряддя для рубання і тесання); ТУПИ́ЦЯ, ТУПЕ́ЦЬ, ТУПА́К (тупа сокира); ТЕСА́К (для тесання); КОЛУ́Н (важка, з тупим клиноподібним лезом сокира для розколювання колод і дров); ТОПІ́Р (іст. — сокира з довгим держаком як зброя); ТОПІРЕ́ЦЬ діал. Словник синонімів української мови
- колун — КОЛУ́Н, а́, ч. Важка, з тупим клиноподібним лезом сокира для розколювання колод і дров. Дядько Микола смачно навпіл розколює березові і грабові кряжі. Робить це він так: підійме над головою колуна, замахнеться, скаже «гех» — і дерево розвалюється надвоє (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 25). Словник української мови в 11 томах