колупатися

КОЛУПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., розм.

1. Те саме, що колупа́ти 2.

– Який молодець! Навіть не застогнав, як лікар колупався йому в рані й робив перев'язку... (О. Донченко);

Спідлоба зиркнув [слідчий] нам назустріч, а сам колупався гусячою пір'їнкою у великих жовтих зубах (Ю. Збанацький);

Ми з Кукурузом сиділи біля пенька навпочіпки, уткнувшися підборіддям в коліна, і задумливо колупалися в землі (В. Нестайко).

2. в чому і без дод., перен. Довго або невміло поратися біля чого-небудь, налагоджуючи, ремонтуючи.

Найда колупався в моторі. До війни він був трактористом і розбирався в техніці (В. Минко);

Одна з них [машин] зупинилася, і шофер, відкривши капот, почав колупатися, другий німець-солдат присвічував ліхтариком (Григорій Тютюнник);

Вони її [машину] розвертали, здавали задом у кущі, а тоді підняли капот і колупалися в моторі (Ю. Мушкетик).

3. у чому. Те саме, що копирса́тися 1.

Офіцер, вийнявши гаманця, почав колупатись в йому [ньому] (В. Винниченко);

Човняр колупався в торбі. I серед фініків та горіхів ніяк не міг віднайти всі десять динарів (Ю. Логвин).

4. перен. Займатися справою, яка вимагає копіткої та довготривалої праці; робити що-небудь дуже повільно або невміло.

Вони [мама] все колупаються на городі і в саду (О. Копиленко);

Коваль, взявши зігнуту смугу, пішов до зруба. І щось там довго колупався з нею (Ю. Логвин);

– А ти надовго? – З тиждень із тим дахом колупатимуся (Люко Дашвар).