комонний

КОМО́ННИЙ, а, е, заст.

1. Стос. до комоня.

Анастас Дмитрієв виміркував комонну вилазку через Бершадську браму – з того боку турки майже перестали пильнувати (Ю. Мушкетик);

В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив, Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

2. Який їде на коні.

Піші та комонні мирославці крок за кроком відганяють нападників од брами (О. Ільченко);

В аварів понад сто тисяч комонних воїв (Д. Міщенко).

3. Який складається з комонників.

Наблизилося комонне, гарно вбране в сині чумарки військо, й Пріся ще здалеку пізнала, що то були реєстрові козаки (А. Кащенко);

Князь уже приїхав з комонним воїнством до Києва (С. Скляренко);

За шерегами, далі рівно тріпочуть по вітру прапори комонних полків Івана Самойловича (Д. Білий).

4. у знач. ім. комо́нний, ного, ч. Те саме, що ве́ршник 1.

Обурені комонні готові були ринутися у ворота і вчинити розправу над султаном (Р. Іваничук);

На гребені горба вже з'явилося кілька десятків комонних (І. Білик).