композит

КОМПО́ЗИТ, а, ч.

1. спец. Штучно створений неоднорідний суцільний матеріал, що складається з двох або більше компонентів із чіткою межею розділення між ними; композиційний матеріал (див. матеріа́л).

Композити зазвичай отримують поєднанням двох або більше компонентів, що нерозчинні або малорозчинні один в одному й мають різні властивості (з наук.-техн. літ.);

У більшості композитів компоненти можна розділити на матрицю та включені до неї армувальні елементи (з навч. літ.);

Широковідомими композитами є склопластики (з газ.).

2. лінгв. Слово, утворене способом поєднання основ, здебільшого поєднуваних сполучним голосним.

Найбільшу кількість композитів в англійській мові зафіксовано серед іменників та прикметників (з наук. літ.);

Поняття “композит” в українському мовознавстві має вузьке й широке розуміння. У вузькому розумінні композит – похідне складне слово, утворене способом основоскладання, в широкому розумінні композити витлумачують як складні слова, утворені з двох або кількох слів, основ чи коренів (з наук. літ.);

Чималий відсоток українських фізичних термінів становлять терміни-композити, які з'явилися внаслідок осново- та словоскладання (з наук. літ.).

3. псих. Мовнорозумове або психічне утворення, що складається з кількох розрізнюваних компонентів.

Самовираження індивіда залежить від набутих ним якостей душі, від її композита. Ось чому самовираження є відчуттям особистого композита, який дозволяє відчувати внутрішню основу своєї конструкції (з наук. літ.);

Композит застосовують для аналізу будь-яких відношень, які поєднують двох осіб, чиї дати народження відомі (з наук.-попул. літ.).