копичка
КОПИ́ЧКА, и, ж.
Зменш. до копи́ця.
– І ти б, – кажу, – Хведорку, копичку накосив, – продали б (Ганна Барвінок);
Праворуч від озеречка уже лежали росою прибиті покоси, але ще ніде не манячили копички (М. Стельмах);
Олесь, охоплений дрімотою, вмощується в кутку на копичці сухої трави (Ю. Бедзик);
Покликав він до себе батрака, На стіл насипав золота копичку І каже: Справа ось яка: Потіш мене – придумай небиличку (І. Нехода);
Даша побачила міцного в плечах, широколицього юнака з копичкою каштанового волосся (С. Журахович);
* Образно. Каштани .. цвiт згребли у тисячi копичок, що хилиталися i пахли мiж листкiв (І. Малкович);
* У порівн. Хати на пагорбі, мов копички при місяці (Григір Тютюнник).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- копичка — копи́чка іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири копи́чки Орфографічний словник української мови
- копичка — -и, ж. Зменш. до копиця. Великий тлумачний словник сучасної мови
- копичка — КОПИ́ЧКА, и, ж. Зменш. до копи́ця. — І ти б,— кажу,— Хведорку, копичку накосив,— продали б (Барв., Опов.., 1902, 100); Копичка волосся; За столом, заваленим рівненькими копичками книг, сидів Пармен (Досв., Вибр., 1959, 423). Словник української мови в 11 томах
- копичка — Копи́чка, -ки ж. ум. отъ копи́ця. Словник української мови Грінченка