копірка

КОПІ́РКА, и, ж., розм.

Копіювальний папір.

Літери, які вона ставила на папері і які перебивалися під копіркою, складалися в слова, а слова в інформацію (Б. Харчук);

Бруханда обережно розкривав папку, слинив м'які, червоно-сині папірці з темними тріщинками від копірок (В. Дрозд).

○ (1) Під копі́рку, у знач. присл.:

а) за допомогою копіювального паперу.

– Директив тут та циркулярів різних зібралася ціла гора. Сідайте та під копірку переписуйте, треба по колгоспах порозсилати... (Остап Вишня);

Очі його знову наштовхнулися на віддрукований під копірку папірець (Н. Рибак);

Стефанія вперше бачила, щоб люди так нагадували одне одного, наче дві сторінки, надруковані під копірку (І. Білик);

* У порівн. Сторінки, що стосувалися навчання в старших класах, були про уроки, про вибір парфумів, про цікавість до балів .. Ми перезирнулися: це ж треба! Всі писали, немов під копірку! І про мрії. І про майбутнє життя (І. Роздобудько);

б) (перен., розм.) за трафаретом; шаблонно (у 2 знач.).

– Головне – ніколи не жити під копірку. – Як це – під копірку? – А так. Коли всі дні – близнюки, новий день схожий на минулий. Навіть гірший, бо чимдалі – копірка дає все блідіші відбитки... (Г. Усач).