кореспондувати

КОРЕСПОНДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. з ким і без дод., заст. Листуватися.

– Ви, пані, кореспондуєте з ним. – Помиляєтеся, пане. Я одержала від нього пару листів, се правда, але на жадний не дала йому відповіді (І. Франко);

Знов кореспондую з земляками в справі відшукування посади (В. Самійленко);

– За твоєю спиною піддержувала вона любовні зносини, кореспондувала, а ти була сліпою й глухою! (О. Кобилянська).

2. чому, чим, з чим. Відповідати чому-небудь; співвідноситися з чимсь.

Навряд чи можна заперечити, що образ із фрагмента, окресленого пророком Ісаєю і перекладеного І. Франком, кореспондує певними рисами з образом героя збірки “З вершин і низин”, з умонастроями поета, особливо кінця 70-х – першої половини 80-х рр. XIX ст. (з наук. літ.);

Різні підходи вітчизняних дослідників до вивчення культури мають певну наукову базу і перегукуються, а то й безпосередньо кореспондують із деякими західноєвропейськими новітніми науковими пошуками (з наук.-попул. літ.);

Кожному обов'язку неодмінно кореспондує право, адже правова норма має двосторонній характер: установлюючи обов'язки, вона водночас надає і повноваження (з навч. літ.).