коханий

КОХА́НИЙ, а, е.

1. Якого кохає (у 1 знач.) хто-небудь; любий.

Коли вмерла перша жінка, він сказав собі, що не ожениться, бо не знайде вже такої вірної та коханої дружини (М. Коцюбинський);

Йому, видно, хотілося зараз говорити і говорити про неї, далеку кохану дівчину (О. Гончар);

Будуть коси блискучі й духмяні, Задзвенять весілля і заручини, Цілуватимуть хлопці кохані перемиті дощами кучері (Л. Костенко);

Жінка відчуває в собі сили для боротьби, тому що з нею поряд він, її коханий чоловік (Є. Кононенко).

2. у знач. ім. коха́ний, ного, ч.; коха́на, ної, ж. Той (та), кого кохають.

[Мавка:] Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! (Леся Українка);

Ти мене, кохана, проведеш до поля (М. Рильський);

– Посейдоне, володарю! Зупини проклятих піратів, розвій мару, об'єднай мене знову з коханою! (О. Бердник);

– Чому ти плачеш, коханий? – запитала вона. – Це я від щастя, рідна... Справді від щастя (О. Авраменко, В. Авраменко);

– Коли це ви встигли завести собі коханого? Раніше ви про нього мовчали, – здивувалася я (С. Андрухович).

3. Те саме, що лю́бий 1.

Думаю собі: “Як-то тепереньки небожата мої кохані? Чи згадують мене?” (Марко Вовчок);

“Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий...” (Леся Українка);

Як тебе та не любити, мій коханий край! (В. Сосюра);

– Даруй, даруй мені, моя дитино кохана! Даруй, що так гірко з тобою поводився! – і батько бере Володька на руки (У. Самчук);

Мій коханий батьку! Твій лист воскресив мене. Радію, живу, дихаю (О. Бердник).

КО́ХАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до коха́ти 3.

Звитий [вінок] з мирту дорогого, З щиро коханих квіток (Я. Щоголів).

2. у знач. прикм. Який пестять, дбайливо, старанно доглядають.

Далеко ясніло кохане та ніжне лице [панни], мармурові неробочі руки (С. Васильченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me