кочовище
КОЧОВИ́ЩЕ, а, с.
Стоянка кочовиків (у 1 знач.) і територія, по якій вони кочують.
Далі бранця не питав він, Всіх половців навертав він, В кочовища поспішив (І. Франко);
Обважнілий ясиром, .. повертається [ширинський бей] до своїх кочовищ (З. Тулуб);
– Ми кочували за Перекопом степами Узухри. Одного дня на наші кочовища напав Сагайдак із козаками (Р. Іваничук);
Панівний народ Великої Скіфії мешкав у кочовищах понад Чорним морем (І. Білик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кочовище — кочови́ще іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- кочовище — див. оселя Словник синонімів Вусика
- кочовище — -а, с. Стоянка кочовиків (у 1 знач.) і територія, де вони кочують. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кочовище — КОЧОВИ́ЩЕ, а, с. Стоянка кочовиків (у 1 знач.) і територія, де вони кочують. Далі бранця не питав він, Всіх половців навертав він, В кочовища поспішив (Фр., XIII, 1954, 374); Обважнілий ясиром, .. повертається [ширинський бей] до своїх кочовищ (Тулуб, Людолови, І, 1957, 136). Словник української мови в 11 томах
- кочовище — Кочо́вище, -ща с. Кочевье. К. мн. XI. 142. К. ПС. 111. Словник української мови Грінченка