крапка

КРА́ПКА¹, и, ж.

1. Невеличка цятка на певному тлі; плямочка.

Зорі знову стали яскравими крапками на чорному оксамиті космосу (О. Авраменко, В. Авраменко);

Коли сонце вже скотилось до самого обрію, далеко в морі з'явилася чорна крапка (О. Донченко);

Внизу, за левадами, річка белькоче щось уві сні під залізничним мостом. Вище – червона крапка семафора (А. Головко);

Каламутними крапками розсипалась по стерні наша лава (Б. Антоненко-Давидович);

З самої глибини обличчя дивилися дві темних і холодних широко розкритих крапки, повних жаху й безодні (М. Івченко);

* У порівн. Розпластавсь орел на крилах, В небі крапкою дрижить (Я. Щоголів).

2. перен., розм. Певний пункт; точка (у 4 знач.).

– Я маю тут поруч таку спостережну крапку, з якої видно півміста! (Ю. Андрухович).

3. Графічний знак (.) як умовне позначення чого-небудь (в алгебрі, нотному письмі, телеграфному коді, на географічних картах і планах).

Кожна крапка на карті має свій порядковий номер (О. Донченко);

Крапки і тире поринають в галоп, Проскакують .. лінії знаків: “Чернігів залишено... Наш Конотоп...” (М. Бажан);

День у день Бурдик під магнітофон вивчав крапки, лінії, плями та інтуїтивним шляхом пізнавав сутність кола та паралелепіпеда (В. Діброва).

4. лінгв. Розділовий знак, яким позначають на письмі кінець розповідного речення, відокремлюють речення одне від одного, а також уживають для скорочення слів.

Крапка ставиться в кінці розповідного і спонукального речень, коли вони вимовляються без окличної інтонації (з наук. літ.);

Крапка є розділовим знаком для відображення найбільшої паузи в усному мовленні (з навч. літ.);

Перечитавши написане ще раз, [Пантелій] лишився задоволений, але тут же спитав себе: чи не рано ще ставити крапку? (Б. Левін);

[Ми] Беремось обробляти сількорівські дописи, редагуємо ще один фейлетон товариша Пісні, якого він нам залишив без крапок і ком, лише зі своїми дивовижними знаками запитання (О. Гончар);

То [лють] крапка в протоколі, Поставлена в кінці (І. Гнатюк);

Тут уже не допоможуть ані коми, ні крапки (Д. Білоус).

△ (1) Кра́пка з ко́мою – розділовий знак (;), яким відокремлюють на письмі структурно ускладнені частини речення.

Крапка з комою уперше введена італійським друкарем Альдом Мануцієм (з навч. літ.);

(2) Три кра́пки – розділовий знак у вигляді трьох поставлених поруч крапок (...), яким позначають на письмі незакінченість висловлення.

Заголовки романів, повістей були гучні, красиві, багатозначні, закінчувалися трьома крапками і дуже подобались редакційним жінкам (В. Дрозд);

Я все одно допишу цього листа до останніх трьох крапок (Ю. Андрухович);

Три крапки у його прямій мові були тверді і об'ємні (О. Ірванець);

Три крапки траплялися ще у давньокиївських пам'ятках (з навч. літ.).

◇ (3) До оста́нньої кра́пки – абсолютно, зовсім.

– Цей тиждень я багато їздила по околицях Мілана .. з одним італійцем, красивим і дурним до останньої крапки (Ю. Яновський);

(4) На цьо́му кра́пка – все, кінець.

В той липневий ранок 1945 року, коли всі радіостанції світу все ще вели мову про капітуляцію Німеччини, старший лейтенант Максим Нерчин спокійно виключив приймача. Досить! На цьому крапка (Н. Рибак);

Я збився з ритму – тільки ти не лайся, Недоліків технічних не шукай. На цьому крапка (В. Симоненко);

Поста́вити (розста́вити) / ста́вити кра́пку ([всі] крапки́) над “і” див. поста́вити¹;

Ста́вити / поста́вити кра́пку див. ста́вити.

КРА́ПКА², и, ж., діал.

Напій з кефіру, поширений на Лемківщині.

На Лемківщині нас частували крапкою, яку слід пити спеціальним методом, щоб не обпекти собі слизову (із журн.).