кривити

КРИВИ́ТИ, кривлю́, кри́виш; мн. кри́влять; недок.

1. що. Те саме, що викривля́ти 1.

Лице – сухе і чорне – тремтить,.. страх його кривить та корчить... (Панас Мирний);

Гепнер дивився скоса на Азіка, мовчав і кривив обличчя від презирства й огиди (І. Багряний);

Дивляться: чоловік криве дерево направляє, а рівне кривить (А. Калин).

2. кого, перен., розм. Те саме, що передра́жнювати 1; перекривляти (у 2 знач.).

На Христю – як насіло: не було такого двору, з якого вона, вийшовши, не кривила хазяїв (Панас Мирний);

Він кидав на дівчат груддям.., кривив їх, висунувши язика (С. Васильченко).

◇ (1) Криви́ти очи́ма – скоса поглядати.

Зсутулюючись, він обережно і пильно кривить очима на склянку (М. Стельмах);

(2) Криви́ти / покриви́ти (скриви́ти) душе́ю (со́вістю) – бути нещирим; лицемірити.

Дівчина, не звикнувши кривити душею, нічого не відповіла настирливому залицяльникові (С. Добровольський);

Ніколи я у ріднім слові Не кривив душею у житті (А. Малишко);

Я не приховував своєї біографії, не кривив совістю ні перед людьми, ні перед смертю (М. Стельмах);

Вони [батьки] не покривлять душею, а скажуть чесно свою думку про все (В. Кучер);

Ми намагалися ні на йоту не покривити душею (Д. Гуменна);

(3) Криви́ти / покриви́ти рот (гу́би, губу́, уста́ і т. ін.) на кого, що:

а) виражати незадоволення ким-, чим-небудь або іронічне ставлення до когось, чогось.

– Овва! – гукнув тут на всю світлицю Кирило Тур, показавшись у дверях. Увійшов у хату, не знімаючи шлика, узявсь у боки да й дивиться на Шрама, покрививши губу (П. Куліш);

Кочубей тримався досить спокійно. Натягнувши маску незворушності, сидів за столом і зрідка кривив губи в іронії (О. Гончар);

Ярополк ледве торкався до тієї страви, бридливо кривив уста (І. Білик);

б) (на кого, що) ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо, зверхньо і т. ін.

Дами охали та пищали, кривлячи уста та виставляючи напоказ, які-то вони чулі та м'якого серця (І. Франко);

Вона ходила змалку на завод І на хліб свій чорний не кривила рот (Д. Павличко).