крижі

КРИ́ЖІ, ів, мн.

1. Те саме, що по́пере́к 1.

Взяв дід бабу за крижі Та поводив по хижі (П. Чубинський);

Калинович .. пробував устати, але почув біль у крижах і йойкнув (І. Франко);

В крижах пече, ніби колесом його [Павла Максимовича] переїхали, розтрощивши хребет (В. Кучер);

Закам'яніла поясниця, задерев'янілі крижі, онімілі руки, під грудьми порожнеча й тоска безмежна (П. Загребельний);

Беатріче вилазить з постелі, суне до шафи.. Знаходить бавовняну хустку з безліччю дір і обв'язує нею крижі (Ю. Винничук);

Маріца .. бралася обіруч за крижі, і, наспівуючи почуту мелодію, із заплющеними очима колисалася в такт музики (М. Матіос).

2. Задня частина тулуба тварини (зазвичай коня).

Та тут Галєну [кобилу] як уперезав батіг по крижах, то на ній аж шкіра стряслася (Л. Мартович);

Вона нервово б'є віжками блискучі крижі коней, і екіпаж стрибає вперед (В. Винниченко);

Підійшов [Парцюня] .. і почав плескати її [кобилу] по крижах, добираючися до хвоста (Т. Осьмачка);

Селянин, хльоскаючи його [коня] по гладких крижах віжками, звертав на дорогу (П. Панч);

Легенько вдарив [вершник] коня нагаєм по крижах (А. Кокотюха).

3. анат. Трикутна кістка, яка утворилася внаслідок зростання між собою п'яти хребців і з'єднує тазові кістки з хребтом.

Крижі сформувалися в людини внаслідок довготривалого перебування її тулуба у вертикальному положенні (з наук. літ.);

На спинній поверхні крижів уздовж серединної лінії проходить крижовий гребінь, що утворився внаслідок зрощення остистих відростків крижових хребців (з навч. літ.).