крякання

КРЯ́КАННЯ, я, с.

1. Дія за знач. кря́кати 1, 3, 5 та звуки, утворювані цією дією.

Птаство почало злітатися: .. крик, гамір, крякання (І. Франко);

Крякання качок І голос лиски чуть між комишами... (М. Рильський);

Зграї воронів із кряканням кружляли у темному небі (Д. Білий);

Сонну водь очеретища збуджувало меланхолійне крякання і тихий плеск жаб (С. Добровольський).

2. перен. Дія за знач. кря́кати 2, 4, 6 та звуки, утворювані цією дією.

– Тепер он ноги порепались, а там і душа репне... .. – Чого ви крячете, дядьку? – з досадою глянула на його [нього] Катря і знов зиркнула на Василя. – Еге! – радісно засміявся дядько. – “Крячете“. Хіба це крякання? Це не крякання. Підожди ще (В. Винниченко);

Він .. позіхав з смаком і з кряканням (М. Коцюбинський);

Дід тільки крякнув, дивлячись на те. Але я на дідове крякання не зважив (В. Нестайко).