крякання
КРЯ́КАННЯ, я, с.
1. Дія за знач. кря́кати 1, 3, 5 та звуки, утворювані цією дією.
Птаство почало злітатися: .. крик, гамір, крякання (І. Франко);
Крякання качок І голос лиски чуть між комишами... (М. Рильський);
Зграї воронів із кряканням кружляли у темному небі (Д. Білий);
Сонну водь очеретища збуджувало меланхолійне крякання і тихий плеск жаб (С. Добровольський).
2. перен. Дія за знач. кря́кати 2, 4, 6 та звуки, утворювані цією дією.
– Тепер он ноги порепались, а там і душа репне... .. – Чого ви крячете, дядьку? – з досадою глянула на його [нього] Катря і знов зиркнула на Василя. – Еге! – радісно засміявся дядько. – “Крячете“. Хіба це крякання? Це не крякання. Підожди ще (В. Винниченко);
Він .. позіхав з смаком і з кряканням (М. Коцюбинський);
Дід тільки крякнув, дивлячись на те. Але я на дідове крякання не зважив (В. Нестайко).
Значення в інших словниках
- крякання — кря́кання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- крякання — -я, с. Дія за знач. крякати та звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
- крякання — КРЯ́КАННЯ, я, с. Дія за знач. кря́кати та звуки, утворювані цією дією. Птаство почало злітатися: .. крик, гамір, крякання (Фр., IV, 1950, 69); Крякання качок І голос лиски чуть між комишами… (Рильський, І, 1960, 169); Він .. позіхав з смаком і з кряканням (Коцюб., І, 1955, 330). Словник української мови в 11 томах