крякати

КРЯ́КАТИ, кря́каю, кря́каєш і кря́чу, кря́чеш, недок.

1. Видавати звуки “кря-кря“ (про птаха родини воронових; каркати (у 1 знач.)).

Убрався між ворони і крякай як вони (приказка);

На стрісі .. Сів ворон та й кряче, недолю віщує (І. Франко);

Стало чуть, як гайвороння кряче, Ворушачи .. гілля дібров (М. Бажан);

Декілька чорних галок піднялися з могили і, крякаючи, полетіли степом (Д. Білий).

2. перен., розм. Віщувати, накликати нещастя, невдачу.

– Що нам тим журитися? Куди коні, туди й віз. – Поки сядем без коліс. – Не крякай (Б. Лепкий);

– Журно! – промовила [мати], – все думається .. Та ще й сон такий бачила сю ніч .. Поганий сон, сину! – Ат, не крякайте, мамо! (А. Головко);

[Вадим:] Немов Манфред, із привидами б'юсь і партію свою закінчу... [Механтроп:] Крахом. [Вадим:] Не крякай (О. Левада).

3. Видавати звуки “кря-кря” (про качок); кахкати.

За городом качки пливуть, Каченята крячуть (з народної пісні);

Там лиски чорніють, Там крижні крякають у ситняках, – І так щодня (М. Рильський);

Крякають качки в очеретах на сазі (О. Гончар);

Селезень помітив суперника й помчав до качки, погрозливо крякаючи, погнав суперника по озерцю (Ю. Мушкетик).

4. перен. Утворювати звуки, схожі на крякання.

Глухо крякали в житах кулемети (Г. Косинка);

Попереду, десь біля острівця лісу, противно крякали міномети, а потім осторонь вибухали міни (М. Стельмах);

Артпідготовка стихає, рідше крякають міни (Є. Доломан);

Гітлерівці одразу ж відповідали мінометними залпами, вибухи чавкали, крякали, ухкали на городах, в подвір'ях (О. Бердник).

5. рідко. Те саме, що ква́кати; кректати (у 2 знач.).

Сова З-під стріхи в поле вилітає, А жаби крякають, гудуть (Т. Шевченко);

Десь за Россю на болоті крякали жаби (І. Нечуй-Левицький).

6. тільки кря́каю, кря́каєш і т. ін., перен. Те саме, що кректа́ти 1.

Демид Пампушка, слухаючи [Оврама], аж підстрибував од нетерплячки, аж крякав басом (О. Ільченко);

Дзвеніли чарки, .. захмелілі друзі, випиваючи ще по одній, крякали (П. Колесник);

Довго вони тупцювалися один біля одного, крякали, сопіли, але ні батько синову руку не зігнув, ні син батькову (В. Чемерис).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. крякати — кря́кати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. крякати — крякаю, крякаєш і крячу, крячеш, недок. 1》 Видавати звуки "кря-кря" (про птаха родини воронових; каркати (у 1 знач.). 2》 перен., розм. Віщувати, накликати нещастя, невдачу. 3》 рідко. Те саме, що квакати; кректати (у 2 знач.). 4》 тільки крякаю, крякаєш і т. д. Те саме, що кректати 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. крякати — див. горланити Словник чужослів Павло Штепа
  4. крякати — КВА́КАТИ (про жаб — уривчасто кричати), КУ́МКАТИ, КРУ́МКАТИ, КРЕКТА́ТИ, КРЕКОТА́ТИ підсил., КРЯ́КАТИ, РЕ́ХКАТИ діал. — Док.: ква́кнути, ку́мкнути, кру́мкнути, кря́кнути. (Горнов:) Жаби квакають (М. Кропивницький); На ставку кумкали жаби (Н. Словник синонімів української мови
  5. крякати — Кря́кати, кря́чу, -чеш, -чуть і кря́каю, -каєш, -кають Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. крякати — КРЯ́КАТИ, кря́каю, кря́каєш і кря́чу, кря́чеш, недок. 1. Видавати звуки «кря-кря» (про птаха родини воронових; каркати (у 1 знач.). Убрався між ворони і крякай як вони (Номис, 1864, № 5880); На стрісі.. Сів ворон та й кряче, недолю віщує (Фр. Словник української мови в 11 томах
  7. крякати — Кря́кати, -каю, -єш и кря́чу, -чеш, одн. в. кря́кнути, -ну, -неш гл. 1) = кракати 1. Убрався між ворони і крякай як они. Ном. № 5880. Крякнула ворона на ввесь рот. Стор. І. 15. Сидить сорока коло потока та й кряче, та й кряче. ЗОЮР. II. 244. Словник української мови Грінченка