кужіль

КУЖІ́ЛЬ див. ку́жіль.

КУ́ЖІЛЬ, желя, ч., КУЖІ́ЛЬ, же́лі, ж.

1. Прядиво або вовна, намотані на кужілку (кужілку).

Ой піду я за ворота білу кужіль прясти, Там мій милий, чорнобривий жене воли пасти (П. Чубинський);

А в зимі, то мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки (В. Стефаник);

Порожньою бічною вуличкою пробігли дівчата з пухнастими кужелями (М. Стельмах);

* Образно. Осінь .. вишивала шовковою мережкою зелень трави, пряла довгі нитки на кужелі лип (Б.-І. Антонич);

Кужелі золотавого пилу Піднімав суховій на соші [на шосе]... (Т. Масенко).

2. рідко. Те саме, що кужі́вка, кужі́лка.

А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде (Т. Шевченко);

Баба подарувала жінці золотий кужіль із золотим веретеном (А. Калин);

Коли вогонь до вуха догорів, так що вже пекти зачинало, вийняла Васюта з вуха той кужіль тай у піч викинула (І. Андрусяк);

* Образно. День сонячний, яснонебий, тільки де-не-де пухнаті сиві кужелі випинаються з-за обрію (В. Винниченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me