кукати

КУ́КАТИ, аю, аєш, недок.

1. що і без прям. дод., рідко. Те саме, що кува́ти².

Росистий, свіжий ранок, зозуля кукає на Мартиновому, сонце зійшло бистро, яскраво, тріпотливо, мов живе (У. Самчук);

// Видавати звуки, схожі на крик зозулі.

Було, вночі Сидить [Оксана] під тином, мов зозуля, Та кукає; або кричить, Або тихесенько співає Та ніби коси розплітає (Т. Шевченко);

– Навчусь зозулею кричать, бо щось я стала примічать – прийдеться мені кукать (П. Тичина);

// Висловлювати радість.

– Ти хотіла мати гостя, кукай-но! .. Ти видиш, хто завітав до нас? – вона вимовила це таким тоном, немов Сагайда їм доводився близьким родичем, якого обидві давно чекали (О. Гончар);

// Про відлік часу.

Раненько піп збудив Івана і каже: – Уставай, Іване, бо зозуля кукає (А. Калин);

– А коли у вас починається сполох? – Звичайно кукає вже коло 11-ої (О. Лисяк).

2. перен. Не знаходячи іншого виходу, перебувати, сидіти де-небудь, очікуючи кращих обставин, умов.

Та... батальйон і досі сидить у землі, а Дем'янова рота кукає під огнем – без огнеприпасу, без їжі й води, навіть без санітарів (Ю. Смолич);

Про дорогу годі було й думати. За вікном біліло, а дядько Баран люто чухмарив потилицю: – Будемо тепер кукати в цих проклятих Броварах... (Ю. Збанацький).

3. перен. Нічим не займатися або робити щось дуже довго.

– Ну, як ви тут? – спитав з порога, ніби прийшов у гості. – Кукаємо, – сказав Тарас (Василь Шевчук);

Вiн [Грушевич] довго кукав бiля Живецького, щось бурмотiв, повертав його то боком, то горiлиць, нарештi вже в сутiнках свiтанку втомлено звiвся i сказав: – Нервовий шок (Р. Андріяшик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

кукати

Значення в інших словниках