1. Словник української мови у 20 томах

кукобити

КУКО́БИТИ, блю, биш; мн. куко́блять; недок., кого, що, діал.

Доглядати, дбати про когось, причепурювати.

Крамні комори та шинки кукоблять, А в Божому дому вітри гудуть!... (П. Куліш);

Зовсім знемігся [батько] на силах; не мав снаги й себе самого кукобити (Ганна Барвінок).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кукобити — куко́бити дієслово недоконаного виду доглядати діал. Орфографічний словник української мови
  2. кукобити — -блю, -биш; мн. кукоблять; недок., перех., діал. Доглядати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кукобити — ДОГЛЯДА́ТИ за ким-чим, кого, що (забезпечувати нормальний стан, порядок тощо), СТЕ́ЖИТИ за ким-чим, СЛІДКУВА́ТИ за ким-чим, ПИЛЬНУВА́ТИ, ДОПИЛЬНО́ВУВАТИ рідше, НАГЛЯДА́ТИ за ким-чим, ДИВИ́ТИСЯ за ким-чим, ГЛЯДІ́ТИ, ПАНТРУВА́ТИ розм., НАЗИРА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  4. кукобити — КУКО́БИТИ, блю, биш; мн. куко́блять; недок., перех., діал. Доглядати. Зовсім знемігся [батько] на силах; не мав снаги й себе самого кукобити (Барв., Опов.., 1902, 247). Словник української мови в 11 томах
  5. кукобити — Куко́бити, -блю, -биш гл. 1) Устраивать, заботливо собирать въ одно мѣсто. 2) — кого́. Заботиться о комъ, объ его одеждѣ, пищѣ, удобствахъ. Зовсім знемігся на силах; не мав снаги й себе самого кукобити. Г. Барв. 247. Словник української мови Грінченка