кулко

КУ́ЛКО, а, с., діал.

Кільце (у 1, 2, 4 знач.).

За мідне кулко ляду підняв і задихнувся від липового медвяного духу (Є. Пашковський);

Ззаду заплетена одна косичка була скручена в кулко (із журн.);

Бугая вели на довгому мотузку, прив'язаному до залізного кулка в носі (з газ.);

// Колесо.

А Місько тікав на ровері, німака [німець] йму [йому] кулко пробив (Ю. Покальчук);

Під час одного з роз'їздів на вузькій дорозі праве переднє кулко провалилося в канаву, яка була притрушена снігом (з Інтернету).