куля

КУ́ЛЯ¹, і, ж.

1. матем. Геометричне тіло, утворене обертанням кола навколо свого діаметра.

Центром кулі називають центр круга, обертанням якого її утворено (з наук. літ.);

Маючи можливість знайти об'єм кулі, радіус сфери можна розрахувати за допомогою води і мензурки (з наук.-попул. літ.);

Відрізок, що з'єднує центр кулі з точкою, в якій куля дотикається до площини, перпендикулярний до цієї площини (з навч. літ.);

Об'єм кулі в півтора разу менший від обсягу описаного навколо нього циліндра, а поверхня кулі в півтора разу менша повної поверхні того ж циліндра (з навч. літ.).

2. Предмет, що має таку форму.

Дві блакитні бані зіллялись в одну величезну кулю, оперезану чудовим поясом темно-зелених дерев, білих хат, чорних тинів (М. Коцюбинський);

Гастрономічні крамниці спокушали зір бляшанками різних консервів, .. кулями чудового сиру (О. Донченко);

Надщерблена куля місяця, випливши з-за лісів, викочується на зоряні простори неба (В. Козаченко);

* Образно. Цi навiснi згадки, як краплi живого срiбла, чiплялись одна одної й виростали у велику кулю, що пiдступала ближче й ближче (Б. Антоненко-Давидович);

* У порівн. У діда з очей аж дві сльози викотились, як дві срібні кулі, аж брязнули, ударившись об кам'яний поміст (О. Стороженко).

3. Маленький свинцевий або сталевий снаряд для стрільби з ручної вогнепальної зброї і кулеметів, що є передньою частиною бойового патрона.

Сміливого і куля не бере (прислів'я);

Чорнота подався далі з полком, не встояв проти густих куль з шляхетських рушниць (І. Нечуй-Левицький);

Не кулі підтинають стебло, а перехитує ним перепел, співаючи в радості (М. Стельмах);

Навіть при місяці видно у кам'яному хресті дірки від куль (М. Вінграновський);

Тут убивали кулею в потилицю, причому це могло вважатися виявом найвищого милосердя після всіх попередніх циклів з колючими дротами (Ю. Андрухович);

* У порівн. Гули хрущі та літали, як кулі (М. Коцюбинський).

4. заст. Бомба.

До половини підкопала [дівчина] стіну, Підклала кулю розривну під неї, А потім добула вогню і запалила (Леся Українка).

5. у знач. присл. ку́лею. Дуже швидко.

Дехто з колобродiвчан, побачивши перед носом тацю для пожертвувань, кулею падав ниць i починав самозабутньо хреститися (Р. Андріяшик);

Аліска, виючи, кулею метнулась до кімнати, з розмаху пробуючи захлопнути двері (Любко Дереш).

(1) Випадко́ва (заблу́кана, сліпа́) ку́ля – куля, що влучила в кого-, що-небудь без попереднього прицілювання.

Випадкова куля .. розбила йому ногу (Ю. Яновський);

Від переправи долітала вже густа стрілянина, і якась заблукана куля пролетіла над його головою (П. Панч);

В одному з вікон виднілася кругла дірочка – слід випадкової кулі (А. Шиян);

Кілька хвилин тому впав, скошений сліпою кулею, його давній приятель (Ю. Бедзик);

Випуска́ти / ви́пустити ку́лі (снаря́ди, мі́ни і т. ін.) див. випуска́ти;

Обсипа́ти / обси́пати ку́лями див. обсипа́ти.

△ (2) Земна́ ку́ля – планета Земля.

Земна куля оберталася в порожнечі (О. Довженко);

Світ змінив своє обличчя, космічні бурі пронеслись над земною кулею (В. Домонтович);

Не раз .. огинав [Дорошенко] планету, та хоч де б він був, чи з цього, чи з протилежного боку земної кулі, він і звідти линув думками .. в це село степове (О. Гончар);

(3) Ку́ля дум-ду́м – розривна куля зі зміщеним центром, що завдає тяжких поранень.

На Монті Гропі в Альпах куля дум-дум розторощила кістку моєї правої ноги (У. Самчук);

(4) Пові́тря́на ку́ля – Те саме, що аероста́т.

Не крила Ікара підняли перших хоробрих у небо, а незнані в природі повітряні кулі (М. Дашкієв);

Для вивчення атмосфери дослідники піднімаються на повітряних кулях, літаках, стратостатах (з навч. літ.).

◇ Не бере́ (не ві́зьме) ніщо́ (воро́жа ку́ля, лиха́ годи́на і т. ін.) див. бра́ти;

Під ку́лі йти / піти́ див. іти́;

Підставля́ти / підста́вити го́лову (лоб, ло́ба і т. ін.) під ку́лю див. підставля́ти;

Пусти́ти собі́ ку́лю в лоб (в ло́ба, в го́лову, в скро́ню) див. пуска́ти;

(5) Хоч ку́лю в лоб – уживається для вираження скрутного або безвихідного становища, відчаю і т. ін.

– Нічого мені тепер не соромно, – з серцем мовила Ганна. – .. Погуляла, а на похмілля тепер хоч і кулю в лоб! (О. Гончар).

КУ́ЛЯ², і, ж., діал.

Милиця.

Кілька день [днів] по тім старий Дан, почувши про мудрощі свого сина, прийшов, штильгукаючи на кулях, на те поле, де Біль орав (І. Франко);

– Ну, нехай подужаю [подужчаю]! Як відріжуть лікарі ногу, то ще б якось на кулі ходив (Л. Мартович).