кумпол

КУ́МПОЛ, а, ч.

1. вульг., зневажл. Те саме, що голова́ 1.

– Так його! – під'юдив Фіалек. – По кумполу його, Василю! Його, бач, ні п'ятий рік не навчив, ні кров, що проливав з нами у Політехніці! (Ю. Смолич);

– А розбіжаться! Він няньчитись не любить. Що не так – лапою по кумполу (Ю. Збанацький);

– Та ще куди тікав – до маминої пазухи, – презирливо скривився Бугор. – Першу втікацьку заповідь порушив... Підійди, я тобі за це по кумполу дам (О. Гончар);

– Стукни його як слід! – ліниво порадив прогонистому гладкий. – Колодочкою нагана по кумполу! (П. Загребельний);

Фібі сягнула рукою до моєї кишені, дістала червону мисливську шапку й натягла мені на кумпол! (О. Логвиненко, пер. з тв. Дж. Селінджера).

2. розм. Те саме, що ку́пол.

– Це, граждани, не чудо, що кумполи обновилися, а ось я вам розкажу про настояще чудо (Б. Антоненко-Давидович);

Вiн вчив хлопцiв iншої науки: як вiдрiзнити несправжню покрiвлю вiд справжньої, як розпiзнати загрозливий кумпол, як визначити без газомiра концентрацiю газу (Ю. Мушкетик);

Я тоді перевертаюся лицем до небесного кумпола і встромляю свій зір у лагідну заокругленість його синіх крисів (із журн.).