купа

КУ́ПА, и, ж.

1. Велика кількість чого-небудь складеного, зсипаного горою в одному місці; гора (у 2 знач.).

Сніжинки .. крутилися, збивалися в купу, і та купа росла, більшала і, наче стовп, піднімалася вгору (Панас Мирний);

Тут була невеличка площа, де зупинялися дядьки, їдучи на базар. Через те тут раз у раз були купи гною та кiзякiв (В. Винниченко);

На ніч отаборювались просто на снігу, намету не хотіли розв'язувати і ночували так, нагрібши в один бік з-під вітру велику купу снігу (І. Багряний);

// Велика кількість яких-небудь предметів, складених один на один.

Зверху, на високій купі [дров], лежала біля самої стіни здоровенна вербова колода (Б. Грінченко);

На дощаних помостах .. були наваленi купи набоїв, стоси шабель, зсипища гранат (Р. Андріяшик);

Він [батько] звелів стягати в купи палі дерева та сухий хмиз (І. Білик);

Смітника знайшов швидко: на вільному від могил місці – купа зужитих вінків та квітів (Валерій Шевчук);

Мені вже не зимно, дихаю ротом, бо ніс закладений, поруч росте купа використаних серветок (Ю. Андрухович).

2. перен. Те саме, що гру́па 1.

Перед коршмою [корчмою] стояла досить велика купа селян (І. Франко);

В кінці, серед чорної купи піхотинців, їхали вози з тяжко раненими, що повертали до гнізд (К. Гриневичева);

В сім'ї була купа дітей, батько цілісінький день на роботі, а мати за піччю та безнастанним пранням і шиттям на дітей не мала просвітку (Б. Антоненко-Давидович);

Біля них збилася жаркою купою отара (О. Гончар).

3. перен., розм. Велика кількість чого-небудь (про нематеріальні речі).

[Павло:] Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не забереш (М. Кропивницький);

Повернулися [Сердюки] незабаром [з міста] з купою практичних новин, пожвавілі (О. Гончар);

Кириле, я тобі за півгодини подзвоню, гаразд? – О'кей, добре! Але не пізніше, прошу. Є купа справ (Ю. Андрухович).

(1) Димові́ ку́пи – купи бадилля з перегноєм і т. ін., які спалюють для захисту рослин від приморозків.

Робота за роботу заходить. Ті гній возять, інші дерева білять та обрізують, а ті вже й димові купи заготовляють на випадок заморозків (О. Гончар);

Лежа́ти ку́пою (ку́пами) див. лежа́ти;

(2) Ло́вчі ку́пи – купи бур'яну для приманювання й виловлювання сільськогосподарських шкідників.

Ловчі купи розміщують ранньою весною по краях бавовникового поля на відстані не менше як 20 м одну від одної (з наук. літ.).

◇ Вали́ти (зва́лювати) / звали́ти все доку́пи (до одніє́ї (одно́ї) ку́пи) див. вали́ти¹;

(3) До ку́пи – в одне місце, усіх разом.

– Видно, чорт сім пар лаптів стоптав, поки вас [дівчат] до купи зібрав! (Панас Мирний);

Змі́шувати / зміша́ти в одну́ ку́пу див. змі́шувати;

[І] ку́пи не трима́ється (не де́ржиться) див. трима́тися;

Іти́ / піти́ ку́пою (рідко при ку́пі) див. іти́;

(4) Ку́па (ку́пою) на ку́пі – у великій кількості.

Скрізь по селах шибениці; Навішано трупу – Тілько старших, а так шляхта – Купою на купі (Т. Шевченко);

Не сумуйте, що купа на купі Всі поляжем за діло святе (П. Грабовський);

Ми клали фашистів купою на купи. Мене поранило в руку, і я стріляв однією рукою (Б. Харчук);

Ле́две трима́тися ку́пи див. трима́тися;

(5) Мала́ ку́па – вигук у дитячій та інших забавах, після якого влаштовується загальна сутичка і всі валяться один на одного, а також назва цієї забави.

Позскакували [молодиці] з санчат та й собі туди – пхаються, падають... А чоловіки: – Мала купа! мала купа! на купу! на купу!.. (Панас Мирний);

Учні скористалися з вільних хвилин і почали гратися в “малої купи” (Л. Смілянський);

Трима́тися (держа́тися) ку́пи див. трима́тися.