куркуль

КУРКУ́ЛЬ, я́, ч.

1. іст. Багатий селянин-власник, у господарстві якого працюють наймити.

Проявлено всі можливі спроби переконання – глум, дотеп, знущання, ревізія предків письменника з метою виявити серед них куркуля чи буржуя (В. Підмогильний);

– Мене з вишу за куркулівство викинули – ідіотизм якийсь! Дев'ять років на гімназію витратила, і прошу – дочка куркуля (Г. Косинка);

Сірко запевняв, що виноградарі нічим не відрізняються від звичайних куркулів і що .. їх треба краще притиснути (М. Хвильовий);

– Тепер ми всіх, що водяться з куркулями, поправимо на ту дорогу, з якої додому ніхто вже не вертається (Т. Осьмачка);

Кремезний дядько Силаєв, засуджений за економічну контрреволюцію: не інакше як колишній куркуль, що завчасу втік з села й приховувався в місті (Б. Антоненко-Давидович);

Майже кожна газетна шпальта криком кричала про новий наступ на куркуля (А. Дімаров).

2. розм. Добрий господар, багатий чоловік.

Щоб вберегти дерева, Михайло обгородив садок пакільцями, натягнув на них дріт, і балконні коментатори одразу ж прозвали його куркулем і хазяйчиком (із журн.);

– Де ті куркулі гроші беруть? У старого машина, в малого машина (із журн.).

3. розм., ірон. Хитрий, скупуватий чоловік.

– Щось у тебе очі наче маргарином помазані! Не інакше, взяв на абордаж діваху! Ну ж куркуль! Хоч би раз познайомив (П. Загребельний);

Непомітним чином із мене втекла маска такого собі хитрого куркуля, який щось знає, але нікому не скаже (Любко Дереш).