курча

КУРЧА́, а́ти, с.

1. Пташа курки.

Він підняв пучку вгору й ніби сипав просо, як сиплють його курчатам (І. Нечуй-Левицький);

Курча, що відбилося від квочки, десь під лопухом жалісно пищить... (М. Томчаній);

Квочка, яку Улянка підсипала, давно вилупила курчат (О. Донченко);

Ви б сіяли хліб, годували свиней, курчат (І. Багряний);

* У порівн. Сини твої тебе уб'ють Оперені, а злозачаті Во чреві згинуть, пропадуть, Мов недолежані курчата!.. (Т. Шевченко);

Такому під гарячу руку ліпше не попадай. Скрутить голову, як курчаті (Є. Доломан);

// Страва з м'яса такого пташати.

А нуте, хлоп'ята, Мерщій на стіл курчата! (П. Гулак-Артемовський);

Обідали у Княжевичів .. Обід: борщ з кашею, голубці, курчата й солодке (М. Коцюбинський);

На обiд – пiдсмажене курча, таке, як ото в телерекламах: золотаво зашкрумiле, мерехке од спiлих сокiв, iз грайливо пiдiбганими нiжками вмощене на лапатих листках салати (О. Забужко).

2. перен., розм. Наївне, недосвідчене дівча.

Споглядає набілене обличчя дівчатка з нафарбованими губами й віями .. “Ще юне курча”, міркує Огей, потупивши зір у чорну течу філіжанки (Олесь Досвітній);

Дідусь Харитон вірно говорить. Ну яка вона випускниця? Ну яка з неї студентка? Курча жовтороте... (А. Хижняк).

3. тільки мн., розм. Дрібненькі тріщинки на обвітреній шкірі ніг, рук і обличчя.

Ніс зовсім обліз, на ногах вже курчата, плечі й спина від сонця аж чорні (І. Сенченко);

Навпроти них Данько мовби освітився сам собі, став почувати усі свої невивідні курчата на ногах (О. Гончар).