курява

КУ́РЯВА, и, ж.

Дрібні тверді частинки, що зависають у повітрі або осідають на поверхні чого-небудь.

Берлин рушив, а Івася курява покрила... (Т. Шевченко);

Я одітхнув вільніше, протер очі від куряви і оглянувся навкруги (М. Коцюбинський);

Але в цей момент підвода перегнала б бабу, зап'явши її завісою куряви (М. Йогансен);

Шлейф куряви ліг упоперек вулиці (В. Дрозд);

З-під копит Трохимового скакуна в обличчя хлопця вдарила курява і вирвана з корінням трава (Д. Білий);

* Образно. Лежить Німеччина внизу, у легкій блакитній куряві туману, як наречена в вінчальному серпанку (В. Винниченко);

Мертва тиша, пропахла старим борошном i курявою, огортала її (Є. Гуцало);

// Такі часточки, що вихором крутяться в повітрі.

Дивлюся – з поля щось біжить, Неначе бісова отара, Шумить, гуде і торохтить, А курява така, як хмара (Л. Глібов);

Над вулицею стояла така густа курява, що, здавалося, порох знімався, але осідати на землю вже не встигав (Ірина Вільде);

Тодi я лiг на живiт, погляд згубився в зморшках вибалка, над яким стелилася золотиста курява диму (Р. Андріяшик);

// Дуже дрібні частки снігу, що носяться в повітрі.

Гострий вітер зарум'янив її лиця, очі спустила вона вниз, захищаючи їх від дрібної снігової куряви (І. Франко);

І він поспішав, підіймаючи сипучі снігові скиби, аж біла курява вставала на його шляху (М. Руденко).

◇ (1) Аж ку́рява встає́, з дієсл. – дуже, надто.

[Копистка (до Ганни, до Васі):] От же брешуть [черниці], аж курява встає (М. Куліш);

(2) Ку́риться ку́рява (пісо́к, сніг і т. ін.) – порох, пісок, сніг і т. ін. крутиться в повітрі.

В небі курява курилась, по землі трава стелилась (Н. Забіла);

Раїса задивилась, як курився над землею, немов дим, білий пісок (М. Коцюбинський);

За хатою темно спухали, курилися сніги, а у вікнах метушився рій сніжинок (М. Стельмах);

Стогнуть сніговії, куриться поземка, меркне місяць в чорно-каламутному хмаровинні... (Д. Бедзик).