кусь

КУСЬ, виг.

Уживається як присудок за знач. куса́ти 1, 2.

Кусь мене, вовче, бо я тебе не можу (прислів'я);

Дуб: прусь! Гілка: хрусь! Киця Дуба ніжно: кусь! (І. Андрусяк);

* Образно. Він [Лука Лукавий] мурличе бува, Ходить кішечкою. Кусь – і зубки схова За усмішечкою... (Д. Білоус);

Слідом влізла контрольна процесія. “Ваш білет!. Ваш .. Ваш.. – і тілько: кусь! кусь! кусь!” (І. Багряний).