кучерики
КУ́ЧЕРИКИ, ів, мн. (одн. ку́черик, а, ч.).
Зменш.-пестл. до ку́чері 1.
– Пам'ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, у сему [сьому] лісі: .. я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі? (М. Коцюбинський);
[Мавка:] В гаю я зривала кучерики з хмелю... (Леся Українка);
Лиш неслухняний кучерик на маківці, що завжди здіймався вгору, надавав усій маминій постаті трохи веселого, мало не хлоп'ячого вигляду (Б. Антоненко-Давидович);
Людмилі Степанівні ще немає тридцяти років, та в неї вже блищить сивий кучерик, якраз над лобом (О. Донченко);
Дрібно-дрібно закручені кучерики з мідними переливами й невеликі блакитні усміхнені очі пасували саме до такої рожевої шкіри, яка була в Сташки (Ірина Вільде);
* Образно. Багровим стало ще ось недавно таке веселе сонце, блакитне небо зробилось сірим, а біле, все в зелених кучериках село – похмурим, чорним (Василь Шевчук).
Значення в інших словниках
- кучерики — див. волосся Словник синонімів Вусика
- кучерики — -ів, мн. (одн. кучерик, -а, ч.). Зменш.-пестл. до кучері. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кучерики — КУ́ЧЕРИКИ, ів, мн. (одн. ку́черик, а, ч.). Зменш.-пестл. до ку́чері. — Пам’ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, у сему [сьому] лісі: .. я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі? (Коцюб. Словник української мови в 11 томах