кушпелити

КУШПЕ́ЛИТИ, ить, недок., діал.

1. Здіймати куряву.

Кушпелить [вітер] поміж будівлями (О. Гончар);

// чим. Крутити, здіймаючи в повітря сніг, пил, пісок і т. ін. (про вітер).

Гуде, висвистує оскаженілий вітер, жене вулицею шмаття порваних газет, жбурляє почорніле листя, кушпелить порохнявою, розмітає на тротуарах сміття (А. Хижняк);

Пронизливий холодний вітер люто шмагав їх по обличчях колючим снігом, сліпив очі, танцював і кушпелив навколо, .. застилаючи виднокруг густою білястою пеленою (В. Малик);

Все знялося з мiсця, вихор кушпелив листям по осiннiх дорогах (О. Забужко);

// Бушувати, лютувати (про завірюху).

Валить сніг, кушпелить завірюха (О. Гончар);

// Крутитися, кружляти в повітрі.

З повітчини йому добре видно, як кушпелить над лісом сніг і закидає дерева по саме черево (Г. Епік).

2. Іти, їхати і т. ін., здіймаючи куряву.

Довго я кушпелила босими ногами по шляху (М. Чабанівський);

Цей агітфургон .. цілими днями гасає по відділках або кушпелить грейдером аж у райцентр за новою кінострічкою чи в якихось інших справах (О. Гончар);

Кушпелить [Марко Прудкий] босими ногами по піску (Ю. Хорунжий).

3. Пускати дим, димити (про люльку, піч і т. ін.).

Наші печі хай куріли, але ж по-Божому, а після нашого кисневого дуття вдвічі більше кушпелити стали (О. Гончар);

Це таки був Іван, який спокійно кушпелив люлечку і, як усі, був урочистий (Валерій Шевчук).