куштувати

КУШТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. що і без прям. дод. З'їдати або випивати трохи чого-небудь для проби; пробувати.

– Еге, брати мої, здається, хтось наш обід куштував, – каже він (з казки);

Усякого товару, якого тільки подумаєш, – усе є .. З якої хоч купи [груші] і скільки хоч куштуй, ніхто тобі не поборонить (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Скажи, – каже, – йому, щоб він [брат] напік з пшениці буханців і, крий Боже, щоб не їв і не куштував, які вони (О. Стороженко);

Хліба шмат, водою повний глек Були мені смачніші, ніж вино, Хоч я його й не куштував давно (С. Крижанівський);

Такого доброго молочка давно не куштував (Р. Андріяшик);

Я гадала, що буду зголоднілою, але від нервів чомусь перехотілося навіть щось куштувати (Любко Дереш);

* Образно. Я куштую тебе, я смакую тебе, я висмоктую тебе геть усю по цитринах і пелюстках, по кожній крапелинці (Ю. Винничук).

2. чого, що, перен. Зазнавати труднощів, проходити через які-небудь випробування тощо.

Правда, що тягла ти [бурса] добре оковиту, Іноді харцизтвом обридала світу; Тільки вже за теє куштувала й ліки – З свіжої берези віники великі (Я. Щоголів);

Потім як пішла [Параска] поневірятися по наймах, панської ласки куштувати (В. Еллан-Блакитний);

Вісім років я поневірявся, куштуючи заробітчанської долі в кубанських станицях, в Новоросійську, Єйську (Іван Ле);

Ще ж бо ніхто її, тієї цариці, не знає, справ не бачив, суду не куштував (Р. Іваничук).

◇ (1) Куштува́ти / скуштува́ти нага́йки – те саме, що Скуштува́ти (покуштува́ти) ві́ника (ки́я, лози́ни, рі́зок, нагаї́в і т. ін.) (див. скуштува́ти).

Тікав [вершник] від козаків, куштував нагайки, любив читати підпільні прокламації й іншим давати (Ю. Яновський);

Ще в п'ятому році, грабарувавши в Кривім Розі, він куштував .. козацьких нагаїв (Іван Ле);

[Сотник:] Півсотні нагаїв скуштуєш зразу, як не послухаєш мого приказу! (М. Кропивницький).