кілечко

КІЛЕ́ЧКО, розм. КОЛЕ́ЧКО, а, с.

1. Зменш.-пестл. до кільце́ 1, 2, 4.

Його погляд упав на щілину замка. З неї стирчало залізне кілечко (М. Дашкієв);

Завалялась у нього в сундучку маленька блискуча бляшка – уламок колечка, одного з тих латунних, що ними кільцюють птахів (О. Гончар);

– Я подарую вам на поясок це золоте колечко з бiрюзою (І. Жиленко);

Фрау Шульце з захватом розглядала кожну фiгурку, кожне колечко i кольє, пiдносячи їх то до свiтла, то до носа, охкала, оцiнювала (І. Роздобудько);

Дав він тій Секлеті кошичок із крашаночками, три колечка ковбаски домашньої... (Любко Дереш);

Козак .. смоктав цибух і ліниво випускав з рота колечка диму (Ю. Логвин).

2. у знач. присл. кіле́чком, кіле́чками, розм. коле́чком, коле́чками. У формі кола, кругової лінії.

Юра смокче патичок і немовби пускає дим колечками вгору (Ю. Смолич);

Сироватка закладе у рота кілечком пальця, різоне свистом по осоках і очеретах... (Ю. Мушкетик);

Я опинився біля Яшка. Я б його й не впізнав, якби не волосся кілечками, як у юного Пушкіна на малюнку (А. Михайленко).